Лиш вітер повіває на могилі

Автор: Ганна Горбатюк

75.
Лиш вітер повіває на могилі
І стиха квіти колихає,
Та щось зробити, ти уже не в силі,
Лиш сум за душу побирає.

З очей течуть рікою сльози,
Ти їх не в змозі зупинити.
І твоє серце у тривозі,
Не знаєш ти, як далі жити…

Нічого вже тобі не треба,
Не хочеш їсти, ані спати,
Та марно, є в цьому  потреба,
А час все може лікувати!

Минають дні, проходять роки,
Спадає камінь із душі.
І робиш ти свої вже кроки,
Сама, без рідної душі.

І сонце в небі не так світить,
Весна вже не така красна,
Коли вже Бог все перемінить?
Ніяк не дочекаюсь я.

Та прийде час, коли з тобою,
Зустрінемось у висоті:
І щастя потече рікою,
Якщо будемо ми в Христі!

Бо Бог життя бере й дарує,
Йому видніше, як робити,
Людськими долями керує,
Тож Він всіх може воскресити!
1.09.17