Краса земна й небесна - незрівнянні

Автор: Ганна Горбатюк

42.
Шумлять вітри на ріднім полі,
Шовкові трави колихають,
На небі видно, як поволі,
Хмарки легенькі пропливають.

Квітки вмиваються росою,
Їх часом дощик полива,
Я зачарована красою,
Яку нам Бог подарував!

Проміння сонця доторкнулось -
Ромашка біла, запашна,
Враз сонечком мені всміхнулась -
Така гарнесенька вона!

А далі - ніби запалало!
Справжнісінький вогонь горить!
То маків так порозцвітало
І ціле поле майорить!

Очима ніжними дивились
На мене сині небеса!
Це так волошки розпустились,
Яка це неземна краса!
Сплету вінок я із волошок,
Туди ромашки ще вплету,
Зроблю всього один стрибок лиш 
І прямо в маки упаду!

Вдихну повітря повні груди
І закричу: О, БЛАГОДАТЬ!
Та раптом розлилось повсюди,
Неначе відголос: ДАТЬ! - ДАТЬ!

Що ж на заміну треба дати?
І шляхом нам іти яким?
Та серце лиш Христу віддати,
Щоб потім бути в небі з Ним!

І якщо зір наш так туманить
Ця тлінна та земна краса,
На скільки більше небо манить,
Які будуть там чудеса!

Очима віри зараз бачу,
Як квіти гарно там цвітуть!
Я там ніколи не заплачу,
Щасливі люди там будуть!

Допоможи мені, мій Боже,
Щоб до небес могла зрости,
І як одна з квіток я зможу
В Твоїм саду завжди цвісти!
1.07.17.