у роздумі глибокім

Автор: Лариса Железняк

ЯК РАХУВАТИ ШЛЯХ І ВІК? 

Сиджу одна у роздумі глибокім.
Вже пізно. Зорі в небі миготять…
Запитую саме себе: «Сто років -
це мало?  чи багато? - що сказать?»

Якщо цей вік із вічністю зрівняти -
він зовсім невеликий, лише мить…
Та можна час інакше рахувати -
ділами добрими, що встиг зробить!

Дорогами, стежками, де лишились
у пам’яті людей твої сліди.
Де зерна кинуті заколосились
і принесли безціннії плоди!

Бо ж можна обійти чи облетіти
не раз весь світ. Питання лише в тім:
чи будуть тебе звати і радіти?
чи не захочуть і впустити в дім?...

Чи квіти ти залишиш після себе?
чи тільки бур’яни і колючки? -
 в житті важливо це  і також  треба,
коли рахуєш час - дні і роки.  

…Дивлюсь - а в небі зіронька упала.
Не кожен зміг й помітити її…
І ось мені таке на думку спало,
брати і сестри любії мої:

яка щаслива я, що народилась
на цьому місці! В пам’яті моїй
той день, як на коліна тут схилилась -
й відчула свято у душі своїй!

В обіймах Господа я опинилась,
і Церква мене ніжно обняла!
Й дорога в небо для мене відкрилась!
І я вперед, радіючи, пішла.

І я ні разу не пошкодувала,
що увійшла в ці двері, у цей дім.
Бо саме ця родина мені стала
ріднішою за все в житті моїм!

Її любов і світло так не схожі
на зірку, що світилась лише мить. 
О, як же вдячна я Тобі, мій Боже, 
за віру, що в душі моїй горить!


Так, то мій скарб, безцінная перлина -
 надія на Христа!  Він - сенс життя!
Моя душа лише до Нього лине,
для вічного спасенна майбуття!

І на останок хочеться сказати:
спасенні душі - ось той показник,
яким і треба, мабуть, рахувати
і шлях, тобою пройдений, і вік!...