Діамант
Автор: Ju Lia
Він лежав на морському дні, Невеличкий шматочок скелі. Небо синьою аквареллю Бачив здалеку, мов у сні. Чув скажене ревіння хвиль. Знав, як море страшне клекоче Лютим штормом посеред ночі І безоднею стогне біль... Знав, що значить, коли тебе Горда хвиля на дно шпурляє Й гидко піною обілляє, Взявши в надра своїх лабет. Його трощили зусібіч. Різав очі пісок колючий, І в потоках води болюче Позбувався він гострих пліч. Ніч зганяла на ньому зло. Буревій штурмував зухвало, І подекуди травмувало Душу гостре чиєсь весло. А, бувало, пести́в прибій І проймало тепло струмками... Він на зорі дививсь роками Й долю іншу плекав собі. Кожен шквал зустрічав щораз У смиренні схилившись низько, І під гуркіт, удари, бризки Десь на дні із піском мішавсь. ... То був звичний до болю шторм. Хвилі бились об берег дико. Поруч в'ю́нились чайки з криком. Море, ніби зірвавшись з шор, Виливало на всіх свій гнів, Лютувало, металось яро Й вивертало в глухих ударах Спід, що сказом гірким чорнів. Мов вві сні, він зненацька втнув, Що лежить на піску брунатнім, І відчув, як хтось делікатно До поверхні його торкнувсь. Зачарована мить німа... Ніжність рук по гладіні рівній. Здивування чиєсь і дивний Скрик: "О Боже, це діамант!" Так, ми мусимо часом йти В школі Божій крізь біль і горе, Щоб навчатись в Христа покори І давати Йому рости. Щоб, шліфуючись без кінця, Позбуватися гострих граней І в горнилі борні й страждання Стати скарбом в руках Творця.
https://holypoem.com/17917
@holypoem