Діамант

Автор: Ju Lia

Він лежав на морському дні,
Невеличкий шматочок скелі.
Небо синьою аквареллю
Бачив здалеку, мов у сні.

Чув скажене ревіння хвиль.
Знав, як море страшне клекоче
Лютим штормом посеред ночі
І безоднею стогне біль...

Знав, що значить, коли тебе
Горда хвиля на дно шпурляє
Й гидко піною обілляє,
Взявши в надра своїх лабет.

Його трощили зусібіч.
Різав очі пісок колючий,
І в потоках води болюче
Позбувався він гострих пліч.

Ніч зганяла на ньому зло.
Буревій штурмував зухвало,
І подекуди травмувало
Душу гостре чиєсь весло. 

А, бувало, пести́в прибій
І проймало тепло струмками...
Він на зорі дививсь роками
Й долю іншу плекав собі.

Кожен шквал зустрічав щораз
У смиренні схилившись низько,
І під гуркіт, удари, бризки
Десь на дні із піском мішавсь.

... То був звичний до болю шторм.
Хвилі бились об берег дико.
Поруч в'ю́нились чайки з криком.
Море, ніби зірвавшись з шор,

Виливало на всіх свій гнів,
Лютувало, металось яро
Й вивертало в глухих ударах
Спід, що сказом гірким чорнів.

Мов вві сні, він зненацька втнув,
Що лежить на піску брунатнім,
І відчув, як хтось делікатно
До поверхні його торкнувсь.

Зачарована мить німа...
Ніжність рук по гладіні рівній.
Здивування чиєсь і дивний
Скрик: "О Боже, це діамант!"

Так, ми мусимо часом йти
В школі Божій крізь біль і горе,
Щоб навчатись в Христа покори
І давати Йому рости.

Щоб, шліфуючись без кінця,
Позбуватися гострих граней 
І в горнилі борні й страждання
Стати скарбом в руках Творця.