О, благодать, я знову не прощала

Автор: Oksana Yurik

Мене навчали посміхатись людям, 
Радіти їм, любити і сприймати..
Якими є, вміщати, цінувати,
Їх не принижувать і щиросердній бути. 
Мені казали, що не я повинна
Судити добрий хтось, або, чи злий, 
Невірний, чи усе ж таки святий, - 
Я не суддя, а теж слабка людина. 
Не можу я оцінювать людей,
Не бачивши зсередини сердець.
Є Бог на те: Він дасть одним вінець,
А в інших забере цей привілей.
Я не свята і кожен не святий,
А самосвятість закриває Бога.
Всі люди падають, ми сходимо з дороги, 
Хоч знаємо, куди потрібно йти.

Багато знала, вчили, я старалась,
Але не завжди те виходило робити,
І, ледь-по-ледь, я почала судити.
І що ж, - у всьому я розчарувалась.

Я не змогла розгледіти в очах віддачі,
І щирості у відповідь на щирість,
А маючи, якусь, мабуть, вразливу вдачу, - 
В образах я шукала справедливість. 
Відтоді мені важко довіряти,
Шукаю скрізь підтекст, де хтось говорить..
Але, Господь, дай сил перемагати,
Бо я борюсь, а в мене не виходить!
І знову вчусь, а Ти мене навчаєш.
Це Ти, Господь, Суддя, - Твоя задача, 
Помилки ж - їхні. Ти їм, Бог, прощаєш, 
Як і мої прощаєш і я плачу..

Хто, як не Ти, все знаєш, - наші душі, 
Весь фальш, злобу, образи і зневір‘я
Наш егоїзм і всю нашу байдужість,
Коли любов прибита лицемір‘ям,
Коли заплутана душа страждає, 
Осліплена непрощенням глибоким..
Так тяжко віриться, що благодать прощає,
Коли, бридкі, ми до Христа приходим.
Ти знаєш все, але нас не лишаєш, 
Заботишся, а ми цього не варті, 
Воюєм між собою, а Ти знаєш, 
Вони і я - усі ми винуваті.

Мене навчали посміхатись людям, 
Мені багато ще чого казали,
Але без Тебе я, Господь, не буду, 
Без Тебе те навчання суть втрачає.
Прошу, почуй, я знов розчарувалась!
І знову, ті ж граблі, а я безсила...
О, благодать, я знову не прощала,
А ти ж мене... за ВСЕ мене простила...
(01.11.2019 р. - 11.01.2022 р.)