THE ACTION TAKES PLACE IN THE CARPATHIANS

Автор: Юлія Лапушанська

Мені би хотілося відчути спокій. Божий спокій. Коли ти майже мертвий [для інших], але насправді - ні. Коли тобі хочеться дихати. Так натхненно. Та постійно. Що.... Ти витікаєш кудись [не туди?].

Я провалююсь у порожнечу. Мене підхоплюють Божі руки. Воно ведуть туди, де мені давно потрібно [було б] бути. Туди, де про тебе забувають усі знайомі. Ненадовго. Але сторінки та блокпости [жартую] ростуть в геометричній прогресії.

Я хочу виявитися там, де зникає час. Оскільки він тече настільки повільно [кажуть, чим більше ви займаєтеся чимось новим, тим повільніше протікає час: це обман мозку. А писати - це завжди, перманентний. Безперервний процес], що ти майже провалюєшся в небуття. Небуття, де тільки Бог, ти та проекція майбутнього. А це майбутнє: хтозна, яке воно?

Мені би хотілося скласти план. Так, він був би не ідеальним [Бог би довершив його]. Він би узагальнив, доповнив.

"Боже, Ти ж можеш. Однак...", - тільки й встигло минути в черепній коробці Люсі, як тут...

- Що однак? [Денні наче почув її думки. "Ну от, знову... Боже, скільки можна? Коли це закінчиться? Хіба ніколи? Ну, не знаю. Я відмовляюсь так далі жити, іти." Розлючена на долю секунду, схопилась та привела себе в порядок]
- Денні, я не знаю. Це занадто кримінально ["Що? Кримінально? - Промайнуло в голові. - Хто взагалі використовує ще подібні слова: це взагалі пристойно? Сумніваюсь...]. Просто пропасти для інших.
- Що тебе тривожить найбільше [стиснуті губи, до межі: він думає, що цього не видно, але Люсі помічає все]?
- Розумієш. Вся справа у мисленні. Я хочу цілковито замінити свій лексикон. Щоб кожен негативний вираз, з посилом на "мінус", перегорнути до Неба так, щоб воно світилося благословеннями. Знаєш, Денні... Коли я була маленька, я [зовсім] не мріяла про те, що маю зараз. Але в один момент. У мене виникла мрія.
- Яка, Люсі?
- Бути письменником. Розумієш, це назавжди. Одного разу я сказала подрузі, що "текст - це справа мого життя". Розумієш? Не те, щоб я дуже хотіла, але, здається, це назавжди і мені нічого не лишається, як просто змиритися з цим та рухатися в правильному напрямку. Тільки от... Як зрозуміти, який із напрямків. Яка із координацій - правильна?
- О, друже. Люсі! Я люблю тебе. Бог любить тебе. Розслабся та отримуй задоволення. Він дасть тобі все, що [лише буде] потрібно.
- Денні!.. [дратується - "Він занадто вірить у мене!", але приховує це. Згодом - молиться та заспокоюється. "Боже, даруй мені спокою та Твоєї мудрості. Дух Святий, йди попереду. Please" - тільки й чути в її голові].

Спроба друга. Це більш виважено та благоговійно:
- Денні... Мені дуже подобається твоя віра у мене. Але. Якщо чесно, мої мрії настільки великі [переходить на шепіт], що... [Замовкає]
- Люсі. Лиш дозволь мені дати тобі 2 поради.
- Які? [Одразу ж зацікавлюється, оживляється. Інтерес та насторога боряться між собою, але ззовні про це говорять тільки очі... Та серце, що почало битися частіше: Бог через друга хоче сказати їй щось дуже-дуже важливе. Вона відчуває це. Зараз буде вирішено її життя. Слідуючи цьому, вона досягне. Досягне того, про що так - давно та довго, але приховано - мріє]
- Залишайся у тій сфері, де ти маєш найбільший досвід. Література - це твоє. Переклад - твоє. Говорити на маси. Ти [з]можеш. Звісно. Ти ж талановита. Тебе такою створив Бог. Хіба.
"Що? Що, Денні, що?!" - проходить всередині неї, але Люсі не вимовляє ні слова. Кам'яна статуя, що інколи посміхається - краще на даний момент про неї й не скажеш.
- Хіба... Щодня записуй 6 пунктів, які ти вважаєш за краще & бажаєш & хотіла би виконати за сьогодні. Раджу робити це за вечір. Перед наступним днем: у Біблії це вважається ранком. І ще. Розставляй їх в порядку важливості. І... ["Знову ці "і", - думає Денні, але продовжує] Будь наполеглива. Доки не закінчиш перший, найважливіший пункт за день, не йди далі. Закінчиш його - переходь до наступного. А інше... Ти знайдеш сама. Бог тобі дасть. Це буде довга дорога. У вічність. Я знаю, що наш Сам Цар царів з тобою.
- Тобто, ти відпускаєш мене?
- Звісно, так. Їдь. Я вірю в тебе. Приїдеш, допоможу з перекладом на англійську. Зробиш водночас три? Чудово, допоможу ще з більшим натхненням та включенням і в цьому випадку. Люблю тебе, Люсі. Збирай речі. Ти їдеш. А я - з тобою.

..
Ну от, все знову відбулося не так, як би хотілося мені. Але так, як того прагне Владика... Скільки можна? І коли це скінчиться? Чому я маю слухатися чоловіка? Боже...

.
...тому, хто вірує, все можливе! [Мк 9:23]

Мені би справді хотілося розчинитися.
Побувати там, де нікого [майже] немає: повноцінна присутність Бога. Де нічого не хвилює. Де є тільки простір. Майбуття.

"Знаєш, Отче. Я розумію, що в Тебе справ. І водночас - мені безмежно приємно, що Ти знаходишся так поруч зі мною. Мені приємно, що Ти турбуєшся. Даруєш життя. І головне - поставив мені недосяжну ціль [недосяжну - оскільки це процес]. Прославити Тебе. Ти бачиш, наскліьки сильно я хочу писати про Тебе. // Пауза // Ти хочеш цього? Якщо так, зміни мож життя, щоб мала реалізацію ця мрія. Якщо ні, будь ласка, відміни моє життя"
...

Через 50 років. Люсі все ще була в літературі. Вона випустила більше 90 книжок. Вони вийшли перекладами на 38 різні мови. Щотижня протягом 30 років [майже] письменниця їздила, щоб надихати людей на те, щоби покласти своє життя перед Господом та Той його забрав.

Бог дарував їй дар не тільки писати, але і говорити. Все ж таки, це розмова. Розмова із Богом. Чи не так? Можна говорити і в листах. І через електронну пошту. І месседжинг у соціальній мережі.

Люсі завжди пам'ятала, як Бог пророкував про її майбутнє, але вона навіть і уявити не могла, наскільки воно буде чудовим! У свої 70 вона була все ще сповнена сил. Мала власного перекладача, редактора, видавця і дизайнера. Це була її команда. А керівником був її чоловік. Він займався технічними питаннями: домовлявся за зустрічі, подорожі, купляв квитки, складав договори... Але й головна його міссія була виконана достойно - він щиро любив її, принципово відважно; вони дружили. Деякі книжки вони написали разом. Їх діти вже жили окремо. Люсі була ввічливою, повною любові агапе бабусею. Але... Крім власних дітей, Отець подарував їй ще тисячі тисяч, як і обіцяв Аврааму.

Колись вона мріяла піти працювати в школу. "Тоді в мене буде багато-багато дітей, які будуть [сильно] любити мене. На яких Бог через мене буде чинити на них вплив". Але Елохім помножив достатки, контакти, зіткнення. Господь дав їй все, і навіть більше - Він дав їй омріяне [Небесами] життя!

Вічний провів Любі шляхом великих досягнень. Програми, конгреси. Усе це було. Але найбільше [окрім спільних інтерв'ю з чоловіком, котрий і став її продюсером] їй подобалося бути наодинці з Богом. Завдяки крові Ісуса Він приготував для неї чудове життя [від слів "чудо на кожному кроці та в кожному дні"], оскільки... Реалізував можливість виконувати справу всього її життя. Текст*.



Скільки би Люсі не перечила, як би довго вона не намагалася чинити супротив, Бог подав їй саме те, що дівчині було потрібно [хоча вона так сильно "хотіла" бути в стороні: насправді це був лише страх. Вона "хотіла" прожити звичайне життя: діти, село - все як у нормальних людей. Але, чомусь, Адонай з самого початку обрав її. Щоб... Свідчити. Можливо, через покору? Чи через те, що вона лишилася вірною? В будь-якому випадку, кожен день був краще за минулий. А все тому, що вона обрала на кожен день 7 принципів. Це рішення, котрі вона приймала поступово:

1. Бог. Щодня бути ближче до нього.
2. Освіта. Щодня дізнаватися щось нове; бути учнем.
3. Служіння. Щодня бути максимально продуктивним для Слави Божої, наскільки це можливо.
4. Сім'я. Щодня віддавати любов сім'ї.
5. Друзі. Щодня вкладати у відносини з іншими людьми.
6. Здоров'я. Щодня турбуватися про тіло.
7. Інвестування. Щодня вкладати ресурси в Царство Небесне.


* Текст [з лат. textum - тканина, зв'язок, поєднання] - текстильне - ні, словесне полотно. Текст поєднує. Люсі з Небом. Це взаємозв'язок, яки так приємно відчувати, переживати, жити ним.

- Це назавжди?
- Амінь.

** Завдання додому: підрахуйте, скільки разів в тексті було вжито "кожен" у варіаціях - і жарт, і ні.