Колись залишиш...

Автор: Лілія Мандзюк

Колись залишиш інтернет,
Закінчиться земна робота.
Все те, що називав «прогрес»,
Не треба буде ні на йоту.

Замовкне телевізор твій,
Магнітофон, комп’ютер, преса.
Бо скаже Бог для часу: «Стій».
Й пізнаєш: зайві вже словеса.

Більш не відкриєш в дім дверей,
Духмяно не запахне кава.
Без жодних лишишся ідей,
І зникне в мить людськая слава.

Не зможеш вулицями йти,
Не буде шансу вже мінятись.
Лиш згадка про сліди свої, -
Дасть поштовх плакать чи сміятись?!

Не зможеш книги більш читать,
Запізно буде щось вивчати.
Прийде хвилина, щоб мовчать,
І звіт за прожите давати.

Напевно, схочеш щось змінить,
Напевно, схочеш помолитись.
Жагуче забажаєш жить,
Щоб лише (!) з Богом примиритись.

Запізно буде!.. Чи не так,
Як жив байдужим до Ісуса?!
Герой живучий, ти – бідняк?
Ні, я судити не беруся.

Та лиш одне прошу – постій,
І зваж свої пріоритети.
До Господа спіши мерщій.
Бог жде тебе і любить! Де ти?