Потягнулась душа до Бога
Автор: Лілія Мандзюк
Потягнулась душа до Бога, До небес, Христа чистоти. Знаю: там для неї свобода. Їй на зустріч, Ісусе, йди! Серце втомлене чує шепіт, Хтось промовив: “Гріхи лиши, - Ті слова, як у скелю молот, - Дай їх Богу, вільним живи!” Я люблю це, цей гріх робити, Це комфорту мені додає... Я не можу це сам лишити? Як захочу, то сила є... А душа у той час кричала: “Визнай, визнай, що ти бідняк. Я від діл твоїх лиш втрачала, Чом мене ціниш на мідяк? А я створена вічно жити. Мій Творець — Всемогутній Бог. Це Він кличе, хоче простити. Чом, мій пане, ти мов оглох? Серце нило, ніяковіло, Ну, а руки чинили гріх. В таїні, у думках хотіло, Щоби Бог йому допоміг. Віч-на-віч із самим собою: Лінь, байдужість і дивний страх... “Я засуджений буду Тобою? Але ж міць є в руках, ногах...” Не надійся, людино, на себе, Бо вже завтрашній день не наш! Хто врятує в час горя тебе? - Розсуди себе без прикрас. Бог не хоче, повір, судити, Благодаті триває час. Та не вічно буде терпіти, Постраждав вже давно за нас. Сколихнулось серце... “До Бога Поспіши”, - це промовив Спас. Знає Він таїни. Й тривога, Наче поклик: прокинься враз! Потягнулась душа до неба, Ти за голосом Божим йди. Бог — насущна твоя потреба. “Так, зміни”, - ти Йому скажи.
https://holypoem.com/13041
@holypoem