У день Різдва (оповідання)

Автор: Lyubov Dulya (Shewchik)

В Святвечір вітер дув морозний, 
Й криштальні зірочки кружляв, 
Йшла сирота й втирала  сльози,-
Вологий крижанів  рукав.  

Замерзлі ручки посиніли, 
Хустина збилася на  бік, 
Шалено серце стукотіло, 
А час спинив, неначе, біг... 

Сьогодні пані зла  прогнала, 
Сирітку,  вилаявши  вслід ... 
Багато  лиха та   зазнала 
Уже  в свої дванадцять літ. 

Не раз побита, жалюгідна , 
Йшла Шура спати до хліва, 
Бо пан злобивий і негідний, 
Їй в хаті місця не давав. 

Ображена і зголодніла, 
Вона тулилась до овець, 
А на вечерю часто їла, 
Лошаті всипаний овес. 

Вже звикла Шура ночувати, 
В хліві, що підпирав паркан, 
І йшла тоді лише до хати, 
Як працювати  кликав пан. 

Колись, як ще жила матуся, 
Ніхто малу не ображав.
Сам пан не раз кравчиню Люсю, 
Аж із району викликав. 

А так кроїти, шити, ткати,
Ніхто не міг у цім селі, 
Робити  добрих справ багато, 
Вона спішила на землі. 

Вдовою рано  залишилась, 
Забрала милого війна, 
Без нього дівчинку родила, 
Й ростила донечку  одна. 

Та Люся  Господа любила, 
Йому молилася завжди, 
І за кровиночку  просила, 
Щоб захищав  Бог від біди. 

Та час прийшов, - покликав Люсю, 
Господь в оселі неземні, 
Лишилась Шура без матусі, 
І сумувала день при дні. 

Сама на пана  працювала, 
Щоб недаремно їсти хліб, 
Але постійно відчувала, 
Що непотрібна в  цій сім`ї ... 

Аж раптом Шура захворіла, 
Їй кашель  надто дошкуляв, 
В хліві сидіти ж не хотілось, 
Та пан до хати не впускав... 

Негоду, голод і самотність, 
Вона здолати не могла, 
Побачила, як в хату гості
Ступили, і сама пішла ... 

Підкралась тихо,  несміливо 
Сирітка, й стала  на поріг... 
А напад кашлю той   жахливий, 
Її продати знову  встиг! 

Тут злісно вигукнула пані : 
-Чому прийшла? Із хати геть! 
Тобі вже мало місця в стайні? 
Чи хочеш нам принести смерть?

Хворієш, як небіжка мати! 
Сухоти нащо нам твої? 
Не стану я тебе  тримати, 
У колі власної сім`ї ! 

Тепер уже не в хлів прогнала, 
Сказала: «Хай собі іде!»
І думати вона не стала, 
Де нічку Шура проведе. 

Ось рипнула підступно хвіртка, 
Своїх вона не чула  ніг... 
На вулиці темніло швидко, 
Скрипів під валянками сніг. 

А скрізь,  в хатах вогні світились, 
Столи ломилися   від  страв...
Та в Шури ледве серце билось, 
Й сльоза стікала за рукав... 

У скронях важко гупотіло...
Вже не здолала далі йти, 
Й здавалось, зараз змерзле  тіло, 
Душа залишить назавжди... 

Не пам’ятає, як до хати
Чужої близько підійшла, 
І стала тихо прислухатись, 
Як Богу линула  хвала.

Лише побачити зуміла, 
Дітей, що вилізли на піч, 
І разом з рідними уміло 
Співали: «Тиха, дивна   ніч». 

Цю пісню з мамою раніше, 
Й вона співала у  тиші , 
І наче кригу розтопивши, 
Торкнувся спів її душі. 

-Мій, любий Спасе! - простогнала, 
І впала важко під вікном...
Враз в хаті тихо-тихо  стало, 
Різдвяний змовк, на мить,  псалом... 

Схопивши на ходу кожуха, 
Господар кинувся на двір, 
Де лютувала завірюха, 
І вітер вив, неначе звір. 

Він чув глухий удар із хати, 
І серце скерувало:  йди! 
Бо в непогоду цю пихату 
Зазнав, можливо, хтось біди. 

Він під вікном сліди побачив, 
Що криво від воріт тяглись...  
А у заметі дві дитячі 
Долоньки здійнялись увись. 

-О, Боже добрий! Це ж дитина! 
Звалилась бідолашна з ніг... 
Спадала зношена хустина, 
А на обличчя сипав  сніг. 

Він дівчинку узяв на руки, 
І обережно в хату вніс... 
Картина викликала  муку! 
Й не стримала дружина сліз. 

Взялась швиденько   роздягати, 
Змогла ледь валянки зтягти... 
І стала чаєм напувати, 
Щоби відігріти  і спасти. 

Відкрила Шура оченята, 
І тихо мовила: де я? 
Невже із мамою і з  татом
Вже славлю Господа ім‘я?! 

Про дивну ніч мені співала
Завжди матуся в день Різдва...
А потім рідної не стало... 
Господар маму поховав... 

-Тепер я з рідними у небі? 
Чи звідки линув гарний спів? 
-Тобі журитися не треба, 
Все добре! Ти спокійно спи! -

Сказала ніжно господиня...
-У цей чудовий  дивний день, 
Бог Однородженого   Сина, 
Послав у світ для нас - людей. 

І нам прекрасний подарунок, 
В оселю нині Він послав! 
Тобі ж - від смерті порятунок, 
Всевишній Бог із неба дав!...

Коли  позаду всі тривоги, 
Лишились, наче в сонній млі, 
Усі співали:  Слава Богу! 
І мир хай буде на землі!!!
~ДЛВ~