Сирітка

Автор: Lyubov Dulya (Shewchik)

СИРІТКА
Автор: Втомлено Петрусь зітхає, 
Й зовсім неохоче, 
Він на лаві засинає, 
Десь посеред ночі. 
Вже крізь сон, протер вологі
Сині оченята, 
Знову спати ліг голодним, 
Знов немає тата. 
Цілий вечір у віконце 
Виглядав хлопчина.
Так  провів за обрій сонце,
Що зайшло за тином. 
Вже на вулиці стемніло, 
І в низеньких хатах, 
Полишали люди діло 
Й полягали спати. 

Тиша скрізь... Навколо зорі 
Світять одиноко...
Втішить хто малого в горі, 
В серці, що глибоко? 
Вже два роки, як не стало
Любої матусі, 
Й наче битись перестало 
Серце у Петруся. 
Перестали існувати 
Іграшки і друзі, 
Й часто нетверезий тато
Бив не по заслузі. 
Залишався сам хлопчина
Часто наодинці, 
Нили руки, ноги спина, 
І боліли синці. 

Петрик: Чом, не любить мене тато? 

Автор: Часто дивувався.
Та не мав кого спитати, 
Як би не старався. 
Знов прокинувся під ранок, 
Змерзли ноги й руки, 
Вийшов нишком він на ґанок, 
Плакав від розпуки: 

Петрик: О, матусю! Люба ненько, 
Попроси у Бога , 
Щоб удосвіта раненько
Показав дорогу, 
Як мені дійти до неба, 
Де живеш Ти нині... 
Допомога дуже треба
Бідному хлопчині. 
Далі жити як - не знаю, 
Замерзаю в хаті, 
Хліба вже давно не маю - 
Не дають багаті. 
В кухні, на брудній ряднині
Спить байдужий тато, 
Мабуть знову буде нині 
Мене лупцювати. 

Автор: І заплакав бідний Петрик, 
Лились гіркі сльози: 

Петрик: як так жити - краще вмерти, 
Хай навіть в дорозі.

Автор: Тихо вибрався за двері, 
Не прокинувсь тато, 
Озирнувся коло ферми - 
Ще виднілась хата. 
Йшов стежиною вузькою, 
Що вела на цвинтар, 
Худорлявою рукою 
Мерзлі сльози витер. 
Попрощатись до могили 
Підійшов хлопчина.
Покидали зовсім сили, 
Маленьку дитину. 

Петрик: не вернусь сюди я, мамо, 
Прощавай, рідненька, 
Я люблю тебе так само, 
Як раніше, ненько! 

Автор: Тільки вимовив прощання, 
Відійшов до брами, 
Як згадав святі повчання 
Покійної мами. 

Мати: Синку мій! Як важко буде, 
Ти молися Богу!
Він тобі завжди і всюди 
Вишле допомогу. 

Автор: Прихилив малюк коліна 
І почав молитись, 
Сльози тихо й безупинно 
По щокам котились. 

Петрик: О, Спасителю ласкавий, 
Не залиш сирітку, 
Бо Тобі, мій Боже правий, 
Не байдужі дітки. 

Автор: Довго Петрик так молився, 
Лив дитячі сльози, 
А в той час додому їхав, 
Пан, по тій дорозі. 
Він також звернув на цвинтар, 
На могилу сина, 
Рік тому, як поховав тут 
Рідную  дитину. 
Пан молитву чув Петруся 
Й сам заплакав гірко: 

Пан: О, Спасителю Ісусе, 
Ти послав сирітку, 
Щоб в моїм розбитім серці 
Загоїти рану, 
Хай воно теплом озветься , 
Тужити не стану 
За кровинкою своєю, 
Що забрав ти в небо!
Я ж бо добре розумію: 
Це було від Тебе. 

Автор: Підійшов пан до хлопчини, 
Витер йому сльози, 
Й тихо мовив до дитини:

Пан: Йди до мого воза. 
Чув Господь твою молитву, 
Й хочу ще сказати, 
Що тобі не треба більше 
Плакати й ридати .
Будеш мати теплу хату, 
Їстимеш доволі, 
Буде мама, буде тато 
По Господній волі. 

Петрик: О, невже це правда, Боже? 

Автор: Вимовив сирітка, 

Петрик: Вірив я - Ти допоможеш! 
Не знав, що так швидко. 

Автор: Ланідно пан приголубив 
Хлопчика малого 
Й тихо шепотіли губи: 

Пан: Як схожий на мого. 
Буду я тебе любити, 
Як кровного сина, 
Будеш в домі нашім жити, 
Як рідна дитина .
Розкажи мені, рідненький, 
З ким ти жив донині? 
Чи померли батько, ненька, 
Порожньо  в хатині? 

Автор: Їхала селом підвода, 
Бігли коні швидко, 
Про важкі життя пригоди 
Повідав сирітка. 
Петрик говорив і плакав,
Треба й те сказати, 
Що в дворі, де песик гавкав.
Спить в хатині тато...
Слухав пан і дивувався: 

Пан: Де ж таке буває, 
Що хлопчина в світ подався, 
Й батько не шукає. 

Автор: І промовив пан сміливо:

Пан: Зачекай, Петрусю, 
Сам піду до батька твого 
В хату й розберуся.

Автор: Кожухом накрив хлопчину, 
Й поспішив до ґанку, 
Звідки з мокрими очима , 
Петрик йшов ще  зранку. 
Зачекався хлопчик пана, 
Й став переживати : 

Петрик: Що, як вимагати стане,
Гроші п’яний тато? 

Автор: У своїх тривогах Петрик 
Знов покликав Бога, 
Тільки сльози встиг утерти, - 
Зникла геть тривога. 
З радісним обличчям з хати 
Добрий пан вертався:

Пан:  Я купив тебе у тата! 

Автор:Тихо обізвався. 

Пан: Що ж, погодився віддати, 
Сина добрим людям. 
Він тобі - не рідний тато, 
І тому не любить.
На вдові він,  бач, женився, 
З малолітнім сином, 
А як сам вдівцем лишився, 
Зайвим став хлопчина. 
Я ж старатимусь створити 
Затишок для тебе, 
Щоб ти міг життю радіти! - 
Плакати не треба. 


Автор: Петрик ніжно пригорнувся, 
До нового тата, 
Підняв личко, посміхнувся 
І почав співати. 
На душі спокійно стало, 
Й зникла геть тривога. 
Все нутро тепер бажало
Дякувати Бога! 
~ДЛВ~