Посудиною звусь

Автор: Леся Данильчик

ПОСУДИНОЮ ЗВУСЬ 
В Твоїх руках посудиною звусь,
Не розумію лиш, якою саме,
Мене готуєш на важливий труд,
Уже не раз обпалював вогнями.

Уже не раз я розбивалась вщент,
А Ти збирав дрібнесенькі частини
І знову пильно склеював мене,
А я жалілась, бо боліло сильно.

А я жалілась, плакала щораз,
Твоїм рукам святим не довіряла,
Боялась, що годжуся на сміття,
Що я Тобі вже непотрібна стала,

Що я Тобі приношу тільки сум,
Що мною, Боже, зовсім не радієш,
Хотіла заховатися в кутку,
Гадала, що мене не розумієш.

Гадала, що не треба вже вогню,
І не хотіла знову у горнило,
Боялася, що в ньому я згорю,
Чекала, щоб усе це завершилось.

Чекала і чекаю день за днем,
І вірю, що настане мить прекрасна,
Коли я буду посудом на честь,
Що в полум'ї Господнім гартувався.

У полум'я не хочеться мені...
Ти ж знаєш, Боже, скільки ще потрібно
Мене переплавляти у вогні,
Щоб я була для діла Твого здібна!

Щоб я ставала сильною щораз,
Аби після падіння і ударів
Міцною залишитися змогла,
Щоби ніколи вже не розбивалась,

Щоби вогонь спалив усе плотське,
Щоби могла Тебе відображати.
Хоч важко, та бажаю понад все
В Твоїх руках назавжди пробувати.

В Твоїх руках посудиною звусь
Не розумію лиш, якою саме,
Готуй мене на Свій важливий труд,
Перед Тобою, Господи, схиляюсь.
©Леся Данильчик