Дорожи часом

Автор: Лілія Мандзюк

Ти сьогодні не виспався, друже,
Та дозволь запитати: чому?
Чи ти працею зморений дуже,
Чи утома прийшла не тому?

Є причина. Що сон проганяло? –
Чи читання Святого Письма?
Що хвилини від сну забирало?
Дав Я ніч для людей не дарма.

Розкажи, чи молився охоче,
Ну, а потім ти відповідь ждав?
Чи співав, проповідував може,
Щоби Бога хтось інший пізнав?

Може був на служінні до ночі,
Чи з убогими хліб свій ламав?
Бачу, бачу утомлені очі.
Ради Мене втомився й не спав?

Може сиротам вправно служив ти,
Може в гості бідняк завітав?
Добровільно науки учивши
Ти пожертвував часом й не спав?

Може чистив чийсь дім до півночі,
Добрим другом для ворога став?
Про знедолених плакали очі
Уночі, і тому не доспав?

Може хліб свій по водах пускавши
Із надією – скоро знайдеш, -
Як про себе, про ближніх подбав ти? –
Тоді знай: нагороду приймеш.

Ну, скажи, що у ніч оцю сталось? –
Ти утомлений, й бачу це Я.
Все таємне колись відкривалось.
Розкажи мені, рідне дитя.

Ти мовчиш. Я тобі співчуваю.
Ти мовчиш. Я б тебе підкріпив.
Я обличчя Своє не ховаю,
Ти ж ховаєш. Що, сину, вчинив?

Покотилась сльоза… Розумію,
Не з любові до Мене не спав.
А одначе тебе Я жалію,
І бажаю, щоб ти оце знав.

Як ніхто, Я тобі співчуваю,
Як ніхто в цілім світі – люблю.
Сили знову твої відновляю,
Й переміни у цінностях жду.

Не марнуй час на фільми, розваги,
Не марнуй на пусті балачки.
Я чекаю розмови, уваги
Цілий день! Ну хоча б уночі. 

Ти в єднанні зі Мною скріпишся,
Й по розмові тій – будеш цвісти.
Не сумуй, сину мій, веселися,
Не земним дальш – небесним живи!

«Отож, уважайте, щоб поводитися обережно, не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, - дні-бо лукаві!» (Біблія, Еф. 5:15-16)