Троянди й хризантеми

Автор: Леся Данильчик

Розцвіли троянди в квітнику весною,
Барвами своїми вабили людей,
Умивались зранку чистою росою,
Красувались вельми і вночі, і вдень.

Від троянд летіли пахощі довкола,
Кращих квітів, мабуть, зовсім не знайти.
Тільки, як темніло, пахли матіоли,
Та вони так гарно не могли цвісти.

Лиш до сонця гордо пнулися троянди,
Наче господині, в квітнику отім...
Похилились низько гілочки лаванди,
Бо конкурувати не під силу їм.

А поміж всіх квітів щось зазеленіло
І росло, мов кущик, гріючись теплом,
Та троянди з нього кепкували вміло,
Обзивали влітку диким бур'яном.

Дні минали швидко - стало холодати,
Наступила осінь - золота пора,
Почав цвіт троянди тихо опадати,
Почорніло листя, щезнула краса.

Не пишались більше ті квітки собою,
Від троянд лишились тільки колючки,
І, хоча вмивались, як колись росою,
Все ж тепер між квітів гіршими були.

А зелений кущик пу́п’янками вкрився,
Під осіннім сонцем пишно так розцвів,
Кожний подорожній в захваті дивився,
Що від здивування бракувало слів.

У троянд у мить ту почались проблеми,
Бо ж були найкращі, а тепер - страшні.
Вже людей чарує кущик хризантеми,
Що розцвів так рясно в ті осінні дні.

***
Часто, любі друзі, так в житті буває.
Хтось живе щоднини в гордощах своїх,
Інший - непримітно шлях важкий долає,
Зовсім непохожий на людей усіх.

Та найголовніше треба пам'ятати,
Щоб красу сердечну крізь життя нести,
Щоб не довелося в колючках страждати,
Краще зеленіти й восени цвісти.

Варто все, що маєм, Господу віддати,
Колючки усякі забере з сердець.
І вже неважливо, яким був початок,
Головне, щоб з Богом був життя кінець.