Не для похвал ділюсь віршами

Автор: Лілія Мандзюк

Не для похвал ділюся  я віршами,
Отими, що створились у тиші.
Бажаю, щоби там, поміж рядками,
Ви віднайшли себе у цім житті.

Не жду похвал! “Зубами заскрегочуть,
За Моє Ім’я ненависть чекай...
Як і Мене, теж розп’ясти захочуть,
Та ти звіщай їм правду, ти звіщай!

З тобою Я, як йтимеш через ріки,
То не затоплять, - говорю, - тебе.
Не бійсь людей, хай не страшать їх крики.
Дозволь Мені, і Я явлю Себе.

Вогонь жаркий не буде обпаляти,
І не пектиме полум’я його.
Бо Я — Господь, про тебе буду дбати,
Й від ворогів Сам захищу тебе”.

І що мені відомість між народом?
Й що людям з того, як відома я?
Бо кожен з нас вимірюється плодом,
Не бути б лиш, як мідь ота дзвінка.

Ім’я Христа — спасаюче, величне,
Нехай звучить у кожному вірші.
Нехай тривожить серце й те, що звичне,
Щоб не спасенні каялись в гріху.

Я не здивуюсь, знаю: більш осудять,
Відкинуть, анулюють, вірш згорнуть.
Та знаю певно: до пори поблудять,
Прийде пора за все-все звіт дадуть...

Христове Слово, ти звучи, як молот,
І тверде серце не одне розбий.
Пошли у душі спрагу, пошли голод,
Й Своє Ім’я шукаючим відкрий!