Хто більше любить

Автор: Марія Звірід

Той більше любить, кому більше прощено, 
Спасенне серце вміє щиро плакати, 
Коли відчує: щастя не прострочено, 
Воно в долонях Господа розп’ятого. 
 
Хто здалеку приходить до Спасителя, 
Хто знайдений на перехресті розпачу, 
Той не соромиться до ніг Христа схилитися, 
Як Магдалина, слізно милість просячи. 
 
І не черствіє та душа, не вицвіте, 
І до Голгофи з часом не збайдужіє, 
Як самарянка, водоноси кинувши, 
Ту радість побіжить звіщати друзям всім. 
 
Хай роки віддаляють день навернення, 
Та хіба час мірилом є Любові? 
Коли душа до Господа повернена, 
То з неї б’є струмок води живої. 
 
Тоді пустеля розцвітає садом 
У змучених гріхом розбитих долях, 
І душі, як квітки, побиті градом, 
Вмить оживають в променях Господніх. 
 
У того, кому прощено багато, 
Є при собі завжди бальзам цілющий, 
Щоби прийти на допомогу брату, 
Не тільки брату, просто людським душам. 
 
Є й в нашій Церкві добрі самаряни, 
Які до цього світу не байдужі: 
Любов’ю перев’язуючи рани, 
До Господа несуть розбиті душі. 
 
Снопи, снопи, чи ми багаті ними? 
Для Господа – приємний доказ вдячності, 
Що почуття є трепетно живими, 
Що серце за людьми ще здатне плакати. 
 
Я мрію: там, перед Престолом Білим, 
В оточенні крилатих Серафимів, 
Почую я: «Ввійди, Мій рабе вірний, 
У радість Свого Пана й будь щасливий!»