Про молитву Отче наш

Автор: Неоніла Мазепа

Чи можу я сказати: Отче наш,
Якщо Його я іноді соромлюсь,
Проводжу в суєті безцінний час
Й без Тіла і Крові Його обходжусь.

О Боже, що єси на небесах,
Я часто промовляю у молитві,
Коли ж проходить чорна полоса,
Втрачаю сили у духовній битві.

Нехай святиться Ім’я лиш Твоє,
Мої уста це часто промовляють,
А плоть диктує духові своє,
Ім’я святе я плоттю оскверняю.

Хай прийде, Отче, Царствіє твоє,
Як на землі і небі - хай так буде.
Та це лише молитвенні слова,
Бо волю Божу не приймають люди.

Подай нам хліб насущний кожен день,
Просив я вчора, і прошу сьогодні,
Про тіло рідне дбаю я лишень,
А чи прошу я хліба для голодних?

Прости мені провини, як і я
Простив тому, мені хто винуватий.
І разом з тим , стаю я, як суддя,
Бо передумав іншому прощати.

І не введи в спокусу, я прошу,
Мене хай не торкається лукавий.
Але чи зброю Божу я ношу,
З гріхом я заграю, а чи втікаю.

Не вправі я промовити: Амінь,
Адже молюся я не завжди щиро,
І так спішу піднятися з колін -
Хіба ж це не обряд, яка ж це віра?

© Неоніла Мазепа