НАДІЯ

Автор: Лариса Железняк

ПРО   НАДІЮ
У тому, у минулому житті
були у мене друзі, …та не ті.
Їх звали легковажність, марнота…
Так дні ішли, і місяці, й літа…
Та все частіше був у серці сум,
й не спалося, і плакалось від дум.
Й було таким болючим відчуття,
що на шматки я рву своє життя…
Хотілося, хотілося до Бога.
Та ще з’явилась подруга - тривога,
що говорила день за днем мені: 
«Така ти не потрібна Богу, ні!»
І відчай усі сили забирав…
Та я відчула: хтось мене обняв.
«Ти хто?» - здригнулася душа моя.
«Надія!» - відповідь почула я -
«нам треба йти, час дуже швидко лине,
не можна гаяти ані хвилини!»
…Нелегким був той незабутній путь.
Але мені ніколи не забуть
ту мить, коли побачила Христа! -
Він на мене дивився із хреста.
Надія шепотіла: «не барись,
не бійся, я підтримаю, молись!»
…В очах Христа побачила я теж
любов велику, без кінця, без меж.
І Його голос:  « всі твої провини
Я взяв на Себе і дарую нині
тобі нове, очищене життя
й на небесах щасливе майбуття!
Не буде легким шлях в небесний край -
про це ти неодмінно пам’ятай.
Але ніколи і на жодну мить
надію не повинна ти губить!
…І ось іду дорогою земною,
надія - моя  подруга - зі мною!
В часи випробування і тривог
вона нагадує, що вірний Бог!
Що Він подбає про дитя Своє,
що Він надміри нести не дає.
…Бувають також і печальні дні.
Але надія каже знов мені:
«земні печалі пройдуть, наче дим.
Ти не тримай у серці  їх своїм.
А радість, яку дав тобі Син Божий,
вона всі негаразди переможе!»
…Буває, що загляне в серце відчай -
надія знову дивиться у вічі
і каже: «відчаю не довіряй.
Лише Ісусу двері відкривай!»
…Буває, падаю зненацька я,
і знов надія - подруга моя -
шепоче тихо, що немає меж
у милості Христа до мене теж!
Він бачить, як це сталось і чому?
Довіритися треба лиш Йому!
…Я знаю: зовсім близько вже той час,
Коли Спаситель забере всіх нас!
Надія підбадьорює: чекай
і до Христа іти всіх закликай!
Співає серце і душа радіє:
О, як чудово, коли є надія!