Плоди

Автор: Юлія Тонего

Коли буяє зеленню весна,
Ласкаве сонце золотавить віти,
Що потопають в ніжних білих квітах,
Здається, буде кожна з них рясна
Плодами стиглими по осені важніти.

Так ваблять зір ті ніжні квіточки!
Та зав’яззю не кожна із них стане.
Перецвіте, і бути перестануть
Навіть окрасою її пелюсточки.
Їх розкіш пустоцвітом і зів'яне.

Та й зав'язь - ні! - не вся зможе в плодах
Свій ріст продовжити для дозрівання.
Лиш та, яка під час випробування
Дощем і вітром зможе на гілках
Триматись міцно, може й з сил останніх.

Ну а плоди? Коли багато їх,
Чи значить: гарно дерево вродило
Й господарю завчасно догодило
Рясний врожай собі зібрати з них
І зимувати з подостатком сміло?

Але не кількість поцінує він.
Хороший смак, достатня стиглість плоду,
Без гнилизни чи так якої шкоди,
Що завдає плодам суттєвих змін, -
Ось з чого матиме господар насолоду.

* * *
Отак і ми, як гілочки Лози,
Якою є Господь, наш Відкупитель,
Вбираймось в цвіт не лише для краси,
Щоб не зронити потім пустоцвіти.

Плекаймо кожну квіточку, щоб та
Запилена була і зав’язалась,
Аби досягнута була мета
Й аби без плоду ми не позостались.

І зав’язь бережімо від вітрів,
Що віють звідусіль новим ученням.
Тримаймось міцно ми Господніх слів
І з них черпаймо силу та натхнення,

Щоби коли дощі випробувань
Й світських спокус поллють на нас рікою,
Ми знали без сумнівів та вагань,
Як ріст продовжити, не втративши спокою.

Ну а коли вже визріють плоди,
І зарясніють ними наші віти,
Пильнуймо й їх, щоб гарними були,
Щоби Господар наш міг порадіти,

Що там нема лукавства гіркоти,
Любов, терпіння, віра вже дозріли
Й приваблюють красою чистоти.
Блаженні, що такі плоди зростили,

Бо ввійдуть в радість Господа Свого,
І Він їх в Своїм домі пошанує.
Нехай же кожен з нас прагне цього
Й свою весну та осінь не змарнує.

© Юлія Тонего