А я люблю простих людей

Автор: Огнєва Інелла

А я люблю простих людей…
Таких, які говорять щиро.
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу.
Які недоліки свої
Знаходять сили визнавати.
У них всередині бої
Ведуться з темінню завзято.
А я люблю людей простих,
Які уміють пробачати.
Таких, що бачать власний гріх
І вміють вчасно промовчати.
Людей, які живуть життям.
Саме живуть, а не існують.
Їм не потрібен зайвий крам,
Вони кохання не купують.
Людей, які своє плече
Підставлять у скрутну годину.
І не згадають вам про це,
Як час якийсь потому сплине.
Людей, що світяться добром,
Говорять правду просто в очі.
Не зловживають за столом
І помсти кривдникам не хочуть.
Людей, які брудні плітки
За спиною не стануть плести.
Вони не слухають чутки,
Хай хто б хотів про щось донести.
А я люблю людей простих,
Таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг
І визнають, чого не знають.
Людей, які цінують мить
І не чекають на суботу.
У них в очах вогонь горить,
А в серці віра та турбота.
А я люблю людей простих,
У чомусь геть неідеальних.
Але справжнісіньких-живих!
Не слід сприймати це буквально.
Люблю людей, які лице
Своє за маску не ховають…
Люблю людей – кричу про це!
Кому? Навіщо? Я не знаю…
Я вірю в силу тих людей,
Незримо сховану у них.
Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих
І пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди,
Але не зникне вічний слід,
Який залишать світлі люди…
© Огнєва Інелла