Бердичів

Автор: Олександр Богун

Стежинка та,якою я крокую,
Переплилася з безліччю доріг.
І я іду,свій шлях життя торую,
А поруч чути років швидкий біг...

Я бачив мальовничі краєвиди
Чудові твори Божого Перста:
Ліси,озера,гори та бискиди,
Маленькі села,хутори,міста...

Ось знову день іще один пронісся,
А я думками знову в місті тім,
Яке розкинулось на півночі Полісся,
Де мій затишний,милий серцю дім!

Тут річечка тече собі поволі,
У неї верби заглядають з берегів,
А дві старі,але стрункі тополі
Й собі співають пісеньку без слів.

Ті верби,що схилились над водою,
Немов у казці,тихо гомонять,
Пахучі трави,вранці під росою,
У барвах,мов сапфіри мерехтять!

Над річкою,піднісши свої мури,
Стоїть фортеця - свідок давніх днів
І ця велична пам'ятка культури -
Немов казковий замок із дитячих снів!

І я радію щиро з привілеї,
Що можу у спекотну літню пору
Пройти в тіні "центральної алеї"
Чи взимку вилізти на Лису Гору!

Багато тут культур переплилося:
Церкви,костьоли,синагоги...
Тут все в один масив злилося,
Сюди ведуть мої дороги!

Бо тут з теплом мене чекає
Затишна батьківська домівка...
І знову в пам'яті спливає
Дитячих років стара плівка.

А Дім молитви наче та криниця,
В спекотну пору, чистої води!
Приємні і такі знайомі,рідні лиця,
Тут сестри у Христі мої,брати!

"Не бійтесь з Богом перешкод!"-
Це кожен нам Апостол зичив.
В проломі станьмо за народ,
За рідний, нам усім, Бердичів!
Добавить комментарий к стихотворению "Бердичів":

Обязательные поля помечены *