Поклик

Автор: Виктория Шупортяка

Коли ти дивишся в блакитні очі неба,
Коли ти подихом своїм торкаєш вітер,
Коли вдихаєш надвечірню ніжність квітів,
Згадай про Того, Хто це все створив для тебе.

Коли ти слухаєш мелодію світанку,
Ранкову свіжість п’єш вустами, ясно-синю,
Подякуй Господу –схили свої коліна,
За цю можливість відчувати подих ранку.

Коли широко й рівно шлях твій пролягає
Серед чудових видів Божого творіння;
Послухай серце і спитай своє сумління:
За що тебе Святий Господь благословляє?

Для чого ти живеш на цьому світі білім?
Навіщо ця краса земна навколо тебе?
Щоб ти задовольняв лише свої потреби?
І щоб безцільно марнував свій час і сили?

Чим Господу віддячив ти за Його милість,
За те що маєш ти чудовий дар – спасіння.
За те що Божий Син в покорі і смирінні
Віддав життя щоб двері в рай тобі відкрились?

Коли в молитві ти до Господа приходиш,
Щоб дякувать Йому і, часто, щоб просити,
Згадай: ти також маєш поклик в цьому світі –
Любити й віддавати все, що тільки можеш,

Як віддавав Ісус. З відкритим щирим серцем.
Світи, як сонця промінь, доки маєш сили.
Христос в стражданнях дарував Свою нам милість,
А ти в безпечному житті будь милосердним.

Ісус сказав: “Піклуйся про ближнього щоденно,
Голодних накорми, дай спраглому напитись,
Дай хліба для душі, навчи в любові жити.
Що ближнім ти зробив, це ти зробив для Мене”

Коли ти чуєш крик відчаю і безсилля;
Коли ти бачиш очі, повні сліз і болю;
Відчуй, чиясь душа, мов птаха, що в неволі
З надією до тебе простягає крила.

Не залиши той поклик. Пригорни до себе
Ту птаху. Душу ту зігрій теплом, любов’ю.
Віддай шматочок свого щастя і спокою,
Хай і вона побачить блакитні очі неба!