Моя провина

Автор: Надія Дудка

Потрощені будівлі і мости.
Під вий сирен сьогодні знову смеркло…
І я волаю:- Господи, де Ти
 В земному цьому варіанті пекла?
Прийдешній день… Хто впевнений, що він
Для когось може взагалі настати.
Ліси й поля здригаються від мін
І гинуть, гинуть молоді солдати.

Де в цьому Ти, Небесний Батьку мій?
Весь розум людства, мов «злетів з орбіти»,
І дурить легковірних давній змій.
Дай, Дух Святий, пораду що робити.
Як теплий подих вітру навесні,
У серце промовляє голос Божий:
- Згадай, дитино, в найсумніші дні
Святе Письмо пораду дати може.

Ти розгорни його і помолись, 
Читай, як лист - освідчення в коханні…
Ти пам’ятаєш, як було колись?
Те щире спілкування - не прохання
Земних нікчемних і пустих речей,
Як стало зараз, а любов і віра.
Я, Я був світлом для твоїх очей,
Та ціллю молитов нелицемірних.

Та непомітно стала марнота
Тобі  взаємин наших цікавіша.
Ще до війни ти вже була не та,
Але тебе я, доню, не залишив;
До вуст Своїх мав піднести сурму,
Аби твою увагу відвернути
Від світу.  І мелодію сумну
Ти чуєш, тож розпочинай молитву.

- Все так, мій Отче, соромно мені
І важко усвідомити, і гірко, 
Що є моя провина у війні.
І рана ця болітиме довіку.
Прости мене, помилуй, Батьку мій,
Молю про захист для мого народу,
Щоб віру зберегти у час цей злий
Аж до Твого чудесного приходу.