6 Коли згадаю мамо вас

Автор: Ганна Горбатюк

Коли згадаю, МАМО, Вас,
Що вже давно нема зі мною,
То зразу сльози на очах
Течуть невпинною рікою.

Минуло вже багато літ,
А все душа болить і плаче...
В житті багато було бід,
Та ця біда – найгірша, бачу.

Слово потіхи лиш на мить
Душевну біль мою вгамує,
Та тільки згадка прилетить -
І знову серденько сумує.

Що за життя на цій землі? -
Хотіла б я це зрозуміти, -
Що часто сльози лиш одні,
А в горі важко так прожити…

Хіба наш Бог цього хотів,
Щоб ми отак на світі жили?
Та Він усе для нас зробив,
Лиш тільки б ми були щасливі!

Та гріх закрався в душу здавна,
Він правив розумом людським,
Робив роботу свою вправно -
Враз серце стало кам’яним.

Почали люди помирати,
Отак померла й моя мати.
Тому на світі важко жити,
Що гріх нас хоче розлучити.

Та Бог послав на Землю СИНА,
Щоб знята була з нас провина!
І серце наше кам’яне
Перемінить на плотяне!

І є надія в нас єдина,
Що прийде все ж таки година:
Не будуть люди помирати,
А з Богом в небі прибувати!

Згорить на попіл смерті жало,
Щоб людство горя більш не знало!
Як відблиск ранньої зорі,
Всміхнеться мати знов мені!

Хоча це все ще поки мрія,
Та в мене є така надія:
Бог допоможе нам обом
У небі бути із Христом!
16.02.17.