У день Різдва

Автор: Lyubov Dulya (Shewchik)

Байдужий вітер дув морозно,  
Й злегка сніжинками кружляв,  
А Шура витирала сльози,  
Кулак засунувши в рукав.  
 
Замерзлі ручки посиніли,  
Хустина збилася на  бік,  
Здається,  серце зледеніло,  
Й година видалась за вік.  
 
Бо нині пані зла  прогнала,  
Сирітку,  вилаявши  вслід ...  
Не мало лишенька зазнала  
Вона в свої дванадцять літ.  
 
Не раз побита, жалюгідна ,  
Йшла Шура спати до хліва,  
Бо злий господар і негідний,  
Їй в хаті місця не давав.  
 
Ображена і зголодніла,  
Вона тулилась до овець,  
А на вечерю часто їла,  
Лошаті всипаний овес.  
 
Вже звикла Шура ночувати,  
В хліві, що підпирав паркан,  
І йшла тоді лише до хати,  
Як працювати  кликав пан.  
 
Колись, як ще жила матуся,  
Ніхто малу не ображав. 
Бо ж трудолюбну кралю Люсю,  
Пан із району викликав.  
 
А так кроїти, шити, ткати, 
Ніхто не міг у цім селі,  
Робити  добрих справ багато,  
Вона спішила на землі.  
 
Вдовою рано  залишилась,  
Забрала милого війна,  
Без нього дівчинку родила,  
Й ростила донечку  одна.  
 
Та Люся  Господа любила,  
Йому молилася завжди,  
І за кровиночку  просила,  
Щоб захищав  Бог від біди.  
 
Та час прийшов, - покликав Люсю,  
Господь в оселі неземні,  
Лишилась Шура без матусі,  
І сумувала день при дні.  
 
Вона старанно працювала,  
Щоб недаремно їсти хліб,  
Але постійно відчувала,  
Що непотрібна в  цій сім`ї ...  
 
Аж раптом Шура захворіла,  
Їй кашель  надто дошкуляв,  
В хліві сидіти ж не хотілось,  
Та пан до хати не впускав...  
 
Негоду, голод і самотність,  
Вона здолати не могла,  
Побачила, як в хату гості 
Ступили, і сама пішла ...  
 
Підкралась тихо,  несміливо  
Сирітка, й стала  на поріг...  
А напад кашлю той   жахливий,  
Її продати знову  встиг!  
 
Тут злісно вимовила пані :  
-Чому прийшла? Із хати геть!  
Тобі вже мало місця в стайні?  
Чи хочеш нам принести смерть? 
 
Хворієш, як небіжка мати!  
Сухоти нащо нам твої?  
Не стану я тебе  тримати,  
У колі власної сім`ї !  
 
Тепер уже не в хлів прогнала,  
Сказала: «Хай собі іде!» 
І думати вона не стала,  
Де нічку Шура проведе.  
 
Ось рипнула підступно хвіртка,  
Своїх вона не чула  ніг...  
На вулиці темніло швидко,  
Скрипів під валянками сніг.  
 
А скрізь,  в хатах вогні світились,  
Столи ломилися   від  страв... 
Та в Шури ледве серце билось,  
Й сльоза стікала за рукав...  
 
У скронях важко гупотіло... 
Вже не здолала далі йти,  
Й здавалось, зараз змерзле  тіло,  
Душа залишить назавжди...  
 
Не пам’ятає, як до хати 
Чужої близько підійшла,  
І стала тихо прислухатись,  
Як Богу линула  хвала. 
 
Лише побачити зуміла,  
Дітей, що вилізли на піч,  
І разом з рідними уміло  
Співали: «Тиха, дивна   ніч».  
 
Цю пісню з мамою раніше,  
Й вона співала у  тиші ,  
І наче кригу розтопивши,  
Слова торкнулися душі.  
 
-Мій, любий Спасе! - простогнала,  
І впала важко під вікном... 
Враз в хаті тихо-тихо  стало,  
Різдвяний змовк, на мить,  псалом...  
 
Схопивши на ходу кожуха,  
Господар кинувся на двір,  
Де лютувала завірюха,  
І вітер вив, неначе звір.  
 
Він чув глухий удар із хати,  
І серце скерувало:  йди!  
Бо в непогоду цю пихату  
Зазнав, можливо, хтось біди.  
 
Він під вікном сліди побачив,  
Що криво від воріт тяглись...   
А у заметі дві дитячі  
Здіймалися долоньки ввись.  
 
-О, Боже добрий! Це ж дитина!  
Звалилась бідолашна з ніг...  
Спадала зношена хустина,  
А на обличчя сипав  сніг.  
 
Він дівчинку узяв на руки,  
І обережно в хату вніс...  
Картина викликала  муку!  
Й не стримала дружина сліз.  
 
Взялась швиденько   роздягати,  
Змогла ледь валянки зтягти...  
І стала чаєм напувати,  
Щоби відігріти  і спасти.  
 
Відкрила Шура оченята,  
І тихо мовила: де я?  
Невже із мамою і з  татом 
Вже славлю Господа ім‘я?!  
 
Про дивну ніч мені співала 
Завжди матуся в день Різдва... 
А потім рідної не стало...  
Господар маму поховав...  
 
-Тепер я з рідними у небі?  
Чи звідки линув гарний спів?  
-Тобі журитися не треба,  
Все добре! Ти спокійно спи! - 
 
Сказала ніжно господиня... 
-У цей чудовий  дивний день,  
Єдинородного Бог   Сина,  
Послав у світ для нас - людей.  
 
І нам прекрасний подарунок,  
В оселю нині Він послав!  
Тобі ж - від смерті порятунок,  
Всевишній Бог із неба дав!... 
 
Коли  позаду всі тривоги,  
Лишились, наче в сонній млі,  
Усі співали:  Слава Богу!  
І мир хай буде на землі!!! 
~ДЛВ~