Дмитро Довбуш - Звичка

Звичка

Звичка

Кружляє вітер мертве листя 
В тумані вицвілого дня.
Пусте занедбане обійстя
Нудьгу від себе відганя...

А дні переплелись з ночами,
І розрізнити вже — дарма,
Де сон, де правда. Осінь з нами,
А завтра — завтра вже зима.

І тільки небо неминуще...
Пущу у вись коріння дум.
Мене землею не розплющить,
І не задушить серце сум.

Коли згорить в червоній ватрі
Тривога вітряного сну,
Збагну, що осінь — просто настрій.
А небо — штора у весну.

Я розмочу засохлі очі,
Торкнуся пензлем полотна.
Правдива в світі тільки Творчість,
Бо дух освячує вона.

І поки ще не згасла свічка,
Надіє, нас не залиши!
Я знаю, осінь — просто звичка,
А небо — вічний стан душі.
https://holypoem.com/836
@holypoem

добавил: Влад Фонки 1958 читателей

Похожие стихи

Звичка
Дмитро Довбуш
1958
У дзеркалі
Дмитро Довбуш
1968
0

Комментарии

Комментариев нет

Форма входа

Тематика стихотворений

Статистика пользователей

Онлайн всего: 363
Гостей: 363
Пользователей: 0