Пообіцяй мені, що ми дійдемо до мети

Автор: Александр Гениш

Цю зустріч пам‘ятатиму довіку,
Її подарував нам Бог.
Здавалося, що ми знайомі споконвіку,
Та зараз час казати епілог.

Ми говорили про усе на світі:
Дитинство, юність, зміст життя.
У спогадах дорогоцінні миті,
А у серцях тривожне відчуття.

Чи буде зустріч дана знову?
Нехай не на землі - у небесах!
Коли Господь пересіватиме полову,
Якими знайде нас на терезах?

Лиш думка не дає мені спокою,
Що може статись так, відколи
Той День зустріне нас з тобою –
Ми більше не побачимось ніколи...

Через щоденний тиск випробувань
У небеса не всі ввійдуть.
Відчувши на собі весь шквал страждань,
Багато вірних відійдуть.

Не зрозумівши дій Господніх,
Що звершував над ними Він в житті,
Чимало буде серед них незгодних,
Які не знатимуть, що Бог мав на меті.

Чому одних зціляв, а інших - ні?
Чому одні життя пройшли у визнанні?
Вітання, почесті, пісні хвали!
А інші несли хрест у вигнанні...

Чому одні в Ісусі зцілення знайшли,
Від інших й досі чути: «Поможи»?
І Бог у відповідь мовчить, терпи.
Як вірить їм тоді, в такі часи, скажи?

Та й у Віфезді зцілення отримують не всі,
Хоч однаково прагнуть до цілющої води.
Багатство теж дано не всім на цій землі,
На ній існують люди різні – слуги і вожді.

Побачивши Господні дії отакі в житті,
Не зрозумівши Божих цілей і мети,
Чи не захочеш Ти від Нього відійти?
Без Нього ж ніяк Царства досягти…

За будь-яких обставин віру збережи,
Зумій з Христом життєве поле перейти.
Хоч нелегка дорога нас чекає в переді,
Пообіцяй мені, що ми дійдемо до мети!
Добавить комментарий к стихотворению "Пообіцяй мені, що ми дійдемо до мети":

Обязательные поля помечены *