Заздрiсть

Автор: Валентина Коц

Я заздрила… Чому? – сама не знаю…
Воно як хмара чорна грозова
Насунуло, та я вже відчуваю,
Як гострі з вуст зірвалися слова.

Так легко заздрість прийняла, впустила,
Щось не догледів у своїй душі.
Вона мене як бранку полонила,
Та я почула Голос: не гріши!..

А я не в силах вирватися зовсім,
Чому комусь так добре, а мені
Лиш зустрічати біди на порозі
І жити, жити, як в страшному сні?..

Чому одним вдається подолати
Всі перепони, що життя несе?..
А я повинна їх ще безліч мати
І дякувать, і дякувать за все…

Таких «чому» багато назбиралось,
Будинок можна збудувати з них…
Я поглядом на інших поверталась
І просто так чинила в серці гріх.

Та кожен раз, при кожній хижій думці
Пробуджувалась совість, як той страж.
У цих речах не є ми однодумці,
Не добрим був у тім набутий стаж.

І совість з моїм серцем працювала,
Яке боліло від гірких думок…
Вона спинитися мене благала,
Назустріч Богу знов зробити крок.

Я слухала і вже росло бажання
Відмовитись від тої чорноти,
Що так паплюжить світу існування
З шляху добра стараючись звести.

І знову серце вільно защеміло
Любов’ю, вірой, щирістю думок…
Простив Господь, та дав надії крила,
Але засвоїть мушу я урок.

Не варто все ж на інших споглядати
У кого який успіх, щастя, вплив…
Чужого не потрібно нам бажати,
Воно не наше, як би не хотів!..

Щасливим будь у тому, що ти маєш –
Це твоя стежка, жереб для життя.
Ти дякуй, що Господь тебе тримає
Й передбачає вічне майбуття.

Себе ніколи, друже, не соромся,
Багатий ти чи бідний, але все ж
Від заздрості гріховної відмовся,
І за своїми поглядами стеж.

Всі сподівання покладай на Бога
І не сумуй в часи земних страждань;
Всьому, повір, є рішення у Нього,
Та тільки ти в житті рівненько стань.

Корися до кінця Небесній волі,
Побачиш скільки в тебе є добра.
А в Бозі ти найкращу маєш долю –
Це зрозуміти вже давно пора!
Добавить комментарий к стихотворению "Заздрiсть":

Обязательные поля помечены *