Покличте матір

Автор: Вера Кушнир

Вона в автомобільній катастрофі
Розбилася, а їй ще жить та жить.
Тепер в лікарні. Загострився профіль
І в погляді життя ледь мерехтить.

В халатах білих, як завжди, байдуже
Шепочуться ледь чутно лікарі:
«Така побита дівчина ця, дуже.
І, мабуть, не дотягне до зорі».

Вона почула. Смерть – велике лихо.
І попросила матір привести.
Біля порогу стала мати тихо,
Немов боялась ближче підійти.

«Стань ближче, мамо. Бачиш, я вмираю.
Мене ти вчила співу, танцювать…
І я на піаніно добре граю,
Але тепер потрібно помирать.

Боюся я, бо Бога я не знаю.
Скажи мені, як в вічність увійти?
Ти вчила жити, я ж тепер вмираю,
Та не навчила помирати ти!»

Ми славим матерів щиріше якомога,
Їм хочемо пошану всю віддать…
Лиш мати, яка носить в серці Бога,
Дітей навчить і жить, і помирать.

Переклад з російської Василь Мартинюк
Добавить комментарий к стихотворению "Покличте матір":

Обязательные поля помечены *