Божі посли

Автор: Любовь Павлюченко

Зводжу очі у небо на зорі,
Звідки прийде спасіння моє.
Свої очі я зводжу на гори,
Звідки прийде спасіння й твоє.

Прийде поміч від Господа Бога,
Що цей світ на віки заклав.
Від Отця, Бога вічно Святого,
Що усьому Спасителем став.

Він не дасть захитатись нозі,
Немов сторож, тебе стереже.
Ані бурі звалить, ні грозі –
Від усього тебе збереже.

Бо в усьому Він вірний завжди
І неправди не має у Нім.
Справді, істинні Божі суди,
Бог лиш Істина в світі оцім.

Стереже Бог твій вихід і вхід,
Стереже Він і духа твого.
Захистить від напасті і бід,
Бо за тебе віддав Сина й Духа Свого.

Тож люби і цінуй Сина, Духа й Отця,
І служи Йому всім, що твоє,
Бо Він знає і думки, і наші серця,
І не змінить вовіки Він Слово Своє.

Хай же будуть безпечні, хто любить Тебе!
Мир, хай буде, у їхніх палатах.
Ну а ті, хто під себе і гріб, і гребе,
Знайте – щастя не в сріблі і златах.

Щастя – жити і вміти любить,
Завжди, всюди усим вдовольнятись.
І нікого у світі й ніщо не губить,
Не хмелями, а Богом впиватись.

Ані вдень, ні вночі – Бог ніколи не спить,
Плаче, стогне від наших гріхів.
Від любові до нас, ладен все нам простить -
Тож з любов’ю до нас шле і досі послів.
Добавить комментарий к стихотворению "Божі посли":

Обязательные поля помечены *