Весна прийде

Автор: Любов Омельчук

У небі білих хмар отари,
Глибока синь без краю й дна.
І хтось струнких берізок пари
У жовтий плащ позапинав.

Ключ журавлів над лугом в\'ється,
Сумне курликання бринить.
Журливо сонечко сміється,
З-під хмари визирне на мить -

І знову личко заховає
У синій неба глибині.
Сумні журавлики махають
Прощально крилами мені.

Берізки довгі ніжні віти
Спустили тихо до землі…
Вже понесли двадцяте літо
Моє на крилах журавлі…

Минуло швидко, непомітно
Дитинство рідне, золоте,
А незабаром і привітна
Щаслива юність одцвіте…

І снігом голову покриє
Мені холодная зима.
Та в серці промені надії,
Що не залишуся сама.

Знайшла я в юності Ісуса;
Він дав спасіння і життя.
Ні, з Ним зими я не боюся,
Вселив Він віру в майбуття.

Мою любов\'ю душу гріє,
Дарує радість, супокій.
На тебе вся моя надія,
В Тобі життя, Ісусе мій!

…Високо там, під небесами,
Крилом махають журавлі:
«Ти не сумуй, не плач за нами,
Ми принесемо на крилі

Весну прекрасну в край наш знову…»
Спасителю мій дорогий,
Своїм живим і вічним Словом
Ведеш мене Ти в спокій Свій.

Зима мине і день настане,
Коли прийду до Тебе я,
Сніг сивини навік розтане,
Бо гріє там любов Твоя.

І Ти мені повернеш юність,
Що тут мине у боротьбі,
І на душевних чистих струнах
Хвалу я гратиму Тобі.

О, не сумуймо, друзі! Скоро
Мине зима ця крижана
(Нам Слово Боже так говорить) -
Й настане вічная весна.
Добавить комментарий к стихотворению "Весна прийде":

Обязательные поля помечены *