Повилася надія

Автор: Лілія Мандзюк


...Вона із виду не примітна,
Та дівчина була тендітна,
А на плечах — густе волосся,
На колір, мов в жнива колосся.

Зайшла в автобус й тихо сіла,
Й своїх сусідів огляділа.
Її обличчя променилось,
Чимсь ясним, не земним світилось.

Мабуть, студентка, у руках
Був приоздоблений рюкзак.
Оце, напевно, християнка,
Поряд присівшая білявка, -

Я так подумала, й дивилась,
Як дівчина ота світилась.
Навпроти жінки дві присіли,
Й про щось печально гомоніли.

Дві молодиці сумували,
Чогось не доброго зазнали,
Напевно, бо були бліді
І сльози бігли по лиці.

Їх шкода стало, що ж зробити,
Невже їх зможу підбодрити?
Невже отут доречна мова,
Не знала як дібрати слова...

А дівчина та посміхалась,
Чимсь не земним вона втішалась,
Поглянула із співчуттям
І дала воленьку словам.

Що їх гнітить не запитала,
Та на Ісуса їм вказала.
Дістала з сумки папірець
І простягнула: “Бог Творець

Вас любить, знає всі печалі,
Їх не носіть самії далі.
Прийдіть до Нього й розкажіть
Як є, Він серденька зцілить.

Він любить вас! - враз посміхнулась, -
Він допоможе!” - і метнулась
До виходу, її зупинка.
Життя міняє і хвилинка!

Сльози текти з очей спинились,
Ті жіночки, мов пробудились.
В очах з’явилася надія,
Її приніс їм Бог Месія.

В руках листівка із словами
Надії — з Біблії віршами.
Я вірила, їм Бог поможе,
Він воскресити навіть може.

...Одне лиш слово, погляд, дія,
І появляється надія.
Брати і сестри, досить спати,
Почнімо людям свідкувати.

Хай Бог поможе вам й мені,
Скарби збирати угорі!
Поделиться!
Добавить комментарий к стихотворению "Повилася надія":

Обязательные поля помечены *